У республіці з чотирма державними мовами кожен громадянин зобов'язаний вивчити два з них, але багато професій, особливо зі сфери обслуговування, змушують змінювати по кілька мов протягом робочого дня. Блогер «БІЗНЕС Online» Микола Атласов ділиться спостереженнями за рішенням мовного питання в демократичній республіці - від шкільної програми до професійних вимог.

Карта мовних ареалів Швейцарії ( «Вікіпедія») Фото: wikipedia.org

ЧОТИРИ МОВИ, І ВСІ ДЕРЖАВНІ

Особливості державно-політичного устрою Швейцарії дуже явно проявляються в сфері реалізації мовної політики. Загальновідомим фактом є те, що в цій країні чотири державні мови - німецька, французька, італійська та ретороманська. З огляду на це країна ділиться на чотири лінгвістичних ареалу, в кожному з яких домінує один з цих мов.

Пальма першості належить німецькому (або швейцарсько-німецькому), на якому говорять дві третини населення країни і який поширений в більшості кантонів. Французька мова використовують на заході країни, на ньому говорить приблизно п'ята частина населення. Італійська мова поширений на півдні (в основному в кантоні Тічино). На південному сході Швейцарії, в кантоні Граубюнден, де переважає німецьку мову, в багатьох громадах також використовують ретороманська, що є одним із спадкоємців латинської мови. З формальної точки зору все мови рівноправні, хоча по факту вони такими не є по тій простій причині, що ступінь поширення і впливу цих мов різна. В силу цього в Швейцарії відчувається помітне переважання німецької мови.

Черепичні дахи старого Берна - тут панує німецьку мову

У нашій пресі іноді з'являються коментарі людей, що апелюють до досвіду альпійської республіки в мовній сфері, який, на їхню думку, можна застосувати і в Росії. У Швейцарії дійсно багато корисного, і я сам до певної міри є прихильником цієї країни. Особливо в тому, що стосується їх досвіду утилізації відходів. Але досвід мовної політики, який багато в чому спирається на їх культурно-історичні та політичні традиції, на мій погляд, перейняти досить складно.

Почнемо з того, що мовна політика Швейцарії - це багато в чому наслідок їх общинної демократії і федерального устрою. Саме громади визначають лінгвістичний вигляд того чи іншого кантону. При цьому переважна їх більшість офіційно використовує тільки одну мову. І лише громади (це, як правило, міста), що знаходяться на лінії мовного розмежування (їх не так вже й багато), допускають у себе офіційну двомовність. Тому, якщо в будь-якому кантоні все або майже все громади використовують німецьку мову, то офіційною мовою на рівні всього кантону буде саме німецький (така ситуація має місце в 17 кантонах з 26). Однак якщо в кантоні є громади, населення яких говорить іншою мовою і це меншість значне, то такий кантон дотримуватиметься принципу офіційної двомовності.

Контейнер для роздільного збору сміття в містечку Сен-Моріс (кантон Вале). Напис на ньому тільки на французькому

У Швейцарії принципи мовного рівноправ'я реалізуються не в масштабах всієї країни, а в контексті існуючих мовних ареалів. Так, загальнонаціональні офіційні акти видаються на всіх чотирьох мовах, але ніхто не вимагає, щоб по всій країні в школах в обов'язковому порядку вивчали всі чотири мови. Хоча б з тієї простої причини, що чотири - це занадто багато. Також ніхто не вимагає, щоб по всій країні вивіски і оголошення були на всіх чотирьох мовах.

Кожен з чотирьох державних мов має свій ареал поширення - більший або менший, - в рамках якого реалізується їх державний статус. Саме в цьому і проявляється формальне рівноправність мов. Всередині ареалу, де панує одна мова, ніякого рівності його з іншими немає. У німецькомовному ареалі саме на німецькому побудована вся система освіти, пишуться вивіски, ведеться офіційна документація і так далі. Те ж саме відноситься до франкомовному і італомовні ареалам. Виняток становить лише ретороманська мова, яка, незважаючи на свій державний статус, фактично вимирає. На цій мові в даний час спілкується не більше 40 тис. Чоловік, що живуть в декількох громадах, хоча півтора століття назад це був найпоширеніший мову в кантоні Граубюнден. Зараз же більшість етнічних носіїв ретороманского мови воліють рідному німецький.

Мерія міста Сьєр. На схід від нього проходить незрима межа між французькою і німецькою частинами кантону Вале

«ПРИВІТ» по-німецьки, «ПОКИ» ПО-ФРАНЦУЗСКИ

Особливості мовної політики Швейцарії найбільш яскраво проявляються в сфері шкільної освіти, яке, до речі, є прерогативою кантонів. У масштабах всієї країни реалізуються лише базові освітні принципи. Так, кожен швейцарський школяр повинен в обов'язковому порядку вивчати рідну мову (офіційна мова кантону), друга державна і англійська. Яку мову вивчати як другої державної - це право вибору учня та батьків. Німецькомовні школярі в більшості своїй віддають перевагу французькому. При бажанні школяр може вивчати ще одну іноземну мову. В одному з готелів Цюріха я зустрів співробітницю, пристойно говорить по-російськи: наша мова вона вивчала в школі.

Перетин кордонів мовних ареалів в Швейцарії помітити досить легко. У поїзді, поки ви їдете по німецькомовної території, кондуктор до вас буде звертатися на німецькій мові. Як тільки ви в'їдете у франкомовну зону, він перейде на французький. З цієї причини знання двох-трьох мов є неодмінною умовою для багатьох професій.

Один з моїх випадкових знайомих, з яким я познайомився в Швейцарії, емігрант з Росії, розповів мені про свого сина, який працює офіціантом в ресторані. Для офіціанта знання двох-трьох мов - це професійна необхідність. До речі, ця професія є досить престижною для молодих людей, особливо емігрантів, так як початківець офіціант з профільною освітою отримує близько 4500 франків.

Фестиваль поезії в Лугано. Тут все на італійському

Я звернув увагу, що мовне рівноправ'я в Швейцарії проявляється ще в одному контексті - в картографії. На всіх картах країни назви географічних об'єктів, перш за все населених пунктів, пишуться на тій мові, яка є офіційним для даної території. Цюріх, як правило, позначають в німецькій транскрипції (Zürich), а Монтре - у французькій (Montreux). А назви тих міст (громад), в яких офіційно використовується дві мови, призводять в двомовному написанні, розділяючи слешем, як Фрібур (Fribourg / Freiburg) або Біль (Biel / Bienne).

Втім, незважаючи на зовнішню гармонію, в Швейцарії теж присутній певний протиборство між носіями різних мов, хоча зараз воно не носить гострого характеру. Останній великий конфлікт, що мав і лінгвістичні виміри, завершився майже 40 років тому завдяки виділенню з кантону Берн франкомовних громад з подальшим утворенням самостійної кантону Юра. Проте домінування в Швейцарії німецької мови до сих пір викликає певну ревнощі з боку франкомовних швейцарців. Ці почуття в деякій мірі підігріваються в тому числі і пам'яттю про історичне конфлікті між Німеччиною і Францією, оскільки симпатії швейцарців до тій чи іншій країні досить чітко проявляються за мовним принципом.

Микола Атласов

Думка автора може не збігатися з позицією редакції