Автор: Білл Сіммонс

Оригінал: Глава «Гра в« А що, якби? »З« Книги баскетболу »(перевидання 2010-го року). Переклад виконано не для комерційного використання.

Ми проводимо величезну кількість часу, граючи в «А що, якби?» Самі з собою. А що, якби я ніколи не одружився? А що, якби я поступив до Гарварду замість Єля? А що, якби я не вмазав своєму босові по морді? А що, якби я не вклав всі свої гроші в аферу Берні Медоффа ? А що, якби я не натрапив на свою дружину, яка змінює мені з нашим садівником? Повернутися в минуле неможливо, і ви це прекрасно розумієте, але продовжуєте мучити себе.

У моєму житті є всього три питання в стилі «А що, якби?», Які не засновані на моїх стосунках з жінками. Перший - а що, якби я вступив до коледжу на сході або на заході країни? Це питання буде переслідувати мене до самої смерті. Я міг вибрати коледж в якому-небудь теплом штаті з сотнею сексапільних дівчат, але замість цього я поступив в ірландську католицьку школу серед пагорбів Уорчестера. З тієї місцевості гуляли вітри з температурою в мінус двадцять градусів, які дозволяли студенткам ховатися в важких куртках і светрах, через які було неможливо вгадати вагу дівчата, які не помилившись на пару десятків кілограм. Надходження в цей коледж було чудовою ідеєю.

Друге питання - а що, якби я не вирішив кинути роботу в «Boston Herald» і не провів весь 1996 рік, працюючи барменом? Тоді ви напевно не читали б цю книгу зараз. Мені дійсно потрібно було перезарядити батарейки, не спати до четвертої ранку по кілька днів поспіль, зустрічатися з поганими жінками, викурити величезна кількість травички і знайти самого себе. Я до смерті потребував у всьому цьому, і ніхто не змінить моєї думки з цього приводу.

І, нарешті, третє питання - а що, якби я вирішив написати цю книгу без вживання величезної кількості алкоголю, кокаїну, амфетаміну, кава і транквілізаторів для коней? Віддаю перевагу залишити вас в роздумах над цим питанням.

Якщо ми збираємося зіграти в «А що, якби?» Щодо НБА, то слід обумовити основні правила, як, наприклад, не сприймати всерйоз питання, пов'язані з травмами, бо це - всього лише частина гри. «А що, якби ноги Білла Уолтона не відмовили?» Звучить солідно тільки на папері, однак в реальності у Уоллтона не було і шансу довго протриматися на своїх ламких кінцівках. Він був приречений на подібний результат кар'єри в такій же мірі, в якій Курт Кобейн був приречений покінчити життя самогубством. Я також хочу уникнути питань, в яких немає ніякого здорового глузду, як, наприклад, «А що, якби Шак і Кобе змогли знайти спільну мову?» (Обидва мали просто величезним его і були приречені на зіткнення характерів, бо не можна мати в одній групі і Леннона, і МакКартні - два альфа-дога коли-небудь зійдуться в сутичці), або питань, пов'язаних з помилками на драфті, якщо тільки правильне рішення не було абсолютно очевидним, але команда все одно примудрилася помилитися. Я також не збираюся відповідати на питання «А що, якби Джордан не втік з баскетболу на вісімнадцять місяців?», Тому що теоретичний відповідь зачіпає занадто багато сценаріїв і схожий на відповідь на питання «А що, якби Алі не втратила чотири роки свого піку? »і« А що, якби Шон Кемп знав, як користуватися презервативами? ». До того ж Джордан пішов не по своїй волі , Чи не так (задерикувато підморгую своїм читачам)?

Всі інші питання приймаються до розгляду. Отже, перед вами лист з тридцяти трьох найбільших питань в стилі «А що, якби?».

33. А що, якби «Цинциннаті Роялс» -1963 не перевели в Східну конференцію після переїзду «Ворріорс» в Сан-Франциско?

«Роялс» -1963 продовжили серію проти "Бостона" з сімома майбутніми членами Залу Слави в складі до семи матчів, потім вийшли на пік протягом наступних трьох сезонів (видавши в них 55, 48 і 45 перемог відповідно), проте так і не спромоглися пройти «Селтікс» Расселла і «Сіксерс» Уїлта в плейофф. Якби вони грали на Заході, то напевно п'ять разів поспіль потрапили б до Фіналу в період з 1963-го по 1967-й; ну або принаймні хоча б раз там опинилися в 1965-му, тому як Бейлор пропустив плейофф того року через травму.

І знаєте що? Неможливо оцінити вплив такого, здавалося б, незначного рішення на кар'єру Оскара Робертсона. Ми зараз говоримо про кращим розігрується в перші тридцять п'ять років існування НБА і одному з десяти кращих гравців в історії, який так жодного разу і не дістався до Фіналу тому, що його команду перевели в іншу конференцію в самий невідповідний момент. Ми б напевно пам'ятали Оскара іншим, влаштовуй він шоу в Фіналі щороку. А що, якби Оскар зумів здолати «Селтікс» у Фіналі? Стала б його кар'єра розвиватися також, як і кар'єра Джордана після завоювання першого титулу, коли бар'єр був нарешті покірний? Став би Оскар другим кращим гравцем в історії замість «одного з десяти»?

Ось що дійсно зводить мене з розуму: в 1962-му в лізі існували чотири команди на Сході ( «Бостон», «Нью-Йорк», «Філадельфія» і «Сиракьюз») і п'ять на Заході ( «Лос-Анджелес», « Сент Луїс »,« Чикаго »,« Детройт »і« Цинциннаті »). Коли «Ворріорс» переїхали в Сан-Франциско, баланс між конференціями був порушений, і однією з команд Заходу довелося переїхати на Схід. «Роялс» були очевидним кандидатом на переїзд, оскільки знаходилися на схід від інших команд. Я це прекрасно розумію. Проте рік потому команду з Чикаго перемістили в Балтімор, але при цьому залишили в Західній конференції.

Надайте мені послугу - погляньте на карту . Прямо зараз. Я почекаю.

(Граю пальцями рук).

Відмінно, ви повернулися, вивчивши карту. Якого біса? Як вони могли залишити «Цинциннаті» на Сході, а «Балтімор» на Заході, якщо Балтімор розташований на тисячу миль ближче до східного узбережжя? Невже це здавалося їм логічним? Коли «Буллс» приєдналися до лізі в 1967-му, їх включили до складу Західної конференції, а «Балтімор» нарешті перемістили на Схід. Хоча я б не здивувався, якби «Чикаго» включили в Східну конференцію, а «Бостон» перемістили б на Захід!

Просто з точки зору здорового глузду, чи не було для керівників ліги вигідно полегшити шлях Оскара в Фінал? Ці ідіоти позбавили нас принаймні трьох-чотирьох боїв між Оскаром і Вестом в плейофф, а також хоча б одного Фіналу за участю «Бостона» і «Цинциннаті». І все тому, що у керівників НБА було погано з географією.

До слова, це було не найбільшою географічної помилкою у виконанні баскетбольних функціонерів. Після об'єднання ліг «Денвер» і «Індіану» помістили в Західну конференцію, в той час як «Сан-Антоніо» і «Нетс» приєдналися до Сходу. Протягом сезону 1976-77 «Х'юстон» і «Сан-Антоніо» грали на Сході, а «Мілуокі», «Детройт», «Канзас-Сіті» та «Індіана» грали на Заході. Поверніться до карти, і якщо ви зможете пояснити мені сенс всього цього, я дам вам тисячу доларів.

32. А що, якби «Нікс» вибрали Ріка Беррі замість Білла Бредлі в 1965-му?

Будучи яскравим гравцем в коледжі і потенційної приманкою для глядачів, Бредлі після закінчення Прінстона попрямував до Англії на навчання в Оксфорді по стипендії. Погодьтеся, є різниця між очікуванням приходу в команду задрафтував центрового-франчайза (Девіда Робінсона) і повільного легкого форварда, адже так? Неясно, чи був Беррі (будучи справжньою машиною по набору очок в Університеті Майамі) більш очевидним вибором на драфті (скаути вважали, що він був занадто худорлявий для гри на професійному рівні. Минуло стільки років, а скаути як і раніше так само дурні); можливо, Бредлі був більш відомий і «Нікс» дійсно потребували приманки для глядачів, однак, на мою думку, ті два роки очікування нівелювали всі переваги наявності Бредлі в складі команди. Якби «Нікс» все ж взяли Беррі, можливо, вони б так і не завоювали чемпіонство в 1970-м, але Беррі так само навряд чи б сунувся в АБА і не втратив би три роки свого піку на травми і судові тяжби.

Щоб ви знали, Беррі був другим кращим пасующім форвардом в історії позаду Леррі-ви-знаєте-кого. Якщо хто і міг припасти до двору в «Нікс» тієї епохи, так це саме Беррі. Абсолютно очевидно, що події розвивалися б по одному з двох наступних сценаріїв: Беррі міг завершити кар'єру в ранзі одного з дванадцяти кращих гравців в історії і ікони Нью-Йорка, або ж його б пам'ятали як надокучливого козла, якого зневажав кожен фанат і якого викинули з команди за те, що він свердлив Вілліса Ріда очима після кожного пасу, який той не зумів зловити. Одне з двох.

31. А що, якби «Детройт» взяв Кармело замість Дарко Мілічіча?

«Детройт» спочатку полював за Мілічіча тому, що у них вже був багатообіцяючий гравець на позиції легкого форварда (Тейшоун Принс) і їм був потрібний «великий» (адже до приходу подарованого їм Денні Ейндж Рашида Уоллеса залишалося ще вісім місяців). Як стало ясно в подальшому, вони зробили помилку, що вплинула на хід історії франчайза, і яка подарувала нам багату поживу для спекуляцій.

Як би розвивалися події, якби Мело в «Детройті»? «Пістонс» не взяли б титул в 2004-му, тому що Ентоні погано вплинув би на «хімію» всередині команди і на впевненість Прінса. Також не забувайте, що влітку 2004-го Браун тренував Кармело по ходу Олімпіади в Афінах, і вони не зуміли знайти спільну мову. Їм було б судилося зіткнутися лобами в Детройті. Невже ви не можете уявити собі похмурого Кармело, посадженого в запас, і сконфуженого Бена Уоллеса, який знає, чи слід йому підтримати одноклубника або погодитися з рішенням тренера?

А тепер погляньте на це в перспективі. Браун йде у відставку. Мело або Прінса обміняли б. Зв'язка з Біллапса, Хемілтона і двох Уоллес ніколи б не дісталася до Фіналу. Дарко б потрапив в низькопробну команду, де отримав би багато ігрового часу і зумів би розвинутися до такого ступеня, що у мене вже не було б підстав писати «NBA Entertainment слід створити документальний фільм, що включає в себе кожну хвилину ігрового часу, проведену Дарко на майданчику , коли результат гри вже був вирішений наперед, а також включити в нього кращі стусани в груди і махання рушником у виконанні Дарко ». Так що вибір не того гравця дозволив «Детройту» взяти титул.

Що стосується питання «А що, якби« Пістонс »взяли Боша або Уейда?», То відповім - перед драфтом-2003 в топ-3 очевидних виборів входили ЛеБрон, Дарко і Мело, і керівництво «Детройта» отримало б на горіхи за вибір кого-то другого. Я недавно знайшов репортаж Чаду Форда, який коментував кожен з піків драфта-2003. Ось вам набір його кращих фраз: «Дарко - особливий гравець», «Що виділяє Дарко - так це його жорсткість при грі в« піст »,« Карлос Дельфіно нагадує мені Майкла Фінлі »,« Мені здається, що «Селтікс» помилилися з вибором Кендрика Перкінса ». Я обожнюю копатися в архівах ESPN. Якщо тільки не натикаюся в них на власні принизливо неточні прогнози ( «Окафор буде краще Ховарда», пам'ятаєте?). Так ось з того самого репортажу Форда стає ясно, що а) «Майамі» здивували всіх, витративши свій п'ятий пік на Уейда, б) експерти сумнівалися, чи зможе Бош набрати достатньо маси, щоб не перетворитися на другого Кеон Кларка. Так що припускати, що «Детройт» витратив би свій другий пік на Уейда або Боша нерозумно, якщо тільки «Пістонс» потім не збиралися обміняти їх на кого-то, хто був потрібний саме їм. Якщо ж ми дистанціюємося від чемпіонського титулу того сезону, то вибір Дарко в одній групі з ЛеБроном, Уейдом, Мело і Бошем схожий на ситуацію, в якій вам простягають пакет, де лежать чек на 100 мільйонів, два чека на 10 мільйонів, чек на мільйон , і чек на 10 доларів, і просять вас витягнути один навмання, і ви витягаєте саме чек на десять доларів.

30. А що, якби «Мевс» перепідписали Стіва Неша в 2004-му?

В той момент я виправдовував рішення «Далласа» відпустити Неша, тому що а) він був не особливо гарний у двох попередніх розіграшах плейофф і б) 60 мільйонів здавалися абсурдною сумою для 31-річного розігруючого, що не грає в захисті і має хронічну травму спини. Однак що неможливо було виправдати, так це рішення «Мевс» витратити 73 мільйони на Еріка Дампьера, який настільки схожий на тварину, що представникам PETA доводиться бути присутнім на кожному тренуванні «Далласа», щоб переконатися, що з Еріком добре поводяться. Якщо ви хочете витратити гроші, Неш найкраща кандидатура, ніж Дампьер, адже так? «Даллас» потрапив в класичну пастку «контрактного року» - в останні три місяці сезону 2003-04 Дампьер в середньому видавав 13 очок, 13 підбирань і 2 блоки, а в двох останніх іграх сезону видав 19-21 і 16-25. Приберіть з його резюме сезон 2003-04, і його середні показники за кар'єру складуть 7 очок і 7 підбирань за гру.

«Даллас» також недооцінив зміни в правилах НБА, які перетворили Неша в дворазового MVP ліги. Переподпіші вони Неша і залиш у себе Антуана Джеймісона (якого обміняли на Джеррі Стекхаус і Девіна Харріса), як і раніше провели обмін Антуана Уокера на Джейсона Террі, і вони б отримали в своє розпорядження монструозної склад (Неш, Новіцкі, Джеймісон, Террі, Джош Ховард, Діоп, і пара рольових гравців, і так сезон за сезоном) і найцікавішу команду ліги (почекайте, поки ми доберемося до «А що, якби?» під №13).

Озираючись назад, здається дивним, як Кьюбана вирішив заощадити на Неше, а потім витратив навіть більшу суму на Дампьера. Я дуже поважаю Марка як бізнесмена, але упустив Неша, він провів залишок десятиліття, розкидаючи грошима направо і наліво в спробі наблизитися до титулу і піддавшись форменому пограбуванню в Фіналі-2006. Одне з моїх найпалкіших бажань - побачити, як розлючений Девід Стерн вручає Марку Кьюбану трофей Леррі О'Брайена, поки Кьюбана важко дихає, як Сталлоне в фіналі «Роккі 2».

29. А що, якби Джон Томпсон не напартачив з Олімпійськими іграми-1988?

Через роки поразку збірної США на Олімпійських іграх-1988 обросло легендами в стилі «Та команда була недостатньо талановита», що і привело до створення «Dream Team-1992». Однак це неправда. У складі тієї команди був центровий-франчайз (Девід Робінсон), форвард-франчайз ( Денні Меннінг , Який пішов під першим номером на драфті того року), два влучних снайпера (Мітч Річмонд і Херші Хоукінс ), І два атлетичних свінгмена, прекрасно підходять для гри на міжнародній арені (Ден Марлі і Стейсі Огмон ). Але тренер Томпсон занапастив всі шанси тієї команди, вибравши на позицію розігруючого Чарльза Сміта (свого протеже з Джорджтауна) і Бімбо Коулса замість Тіма Хардуея, муки Блейлок , дана Барроса , роду Стрікленда , Стіва Керра і навіть школяра Кенні Андерсона. Томпсон з власної волі приніс в жертву кидки з-за дуги і систему драйв-енд-кік (два найважливіших інгредієнта для успіху на міжнародній арені) заради можливості затягнути гайки в захисті, що зіграло на руку російським, які будували гру на активному русі м'яча і триочкових кидках.

Подібне укомплектування команди було одним з тих рідкісних випадків, коли все вже заздалегідь були впевнені в провал затії. Коли ж ми програли збірній СРСР в півфіналі і поїхали з Сеула всього лише з бронзою, всі прийшли до висновку, що нам слід залучити до збірної професіоналів, але ніхто не став звинувачувати тренера Томпсона в провалі і не подумав «Давайте-но більше ніколи не буде давати тренеру збірної стільки влади в укомплектуванні команди ». Що стосується спадщини Джона Томпсона, то туди слід включити «проср * л Олімпійські ігри-1988 і відняв у збірної США золото» і «Одночасно у своєму розпорядженні Алонзо Моурнінг і Дікембе Мутомбо, але так жодного разу і не пройшов далі чвертьфіналу NCAA».

Однак не слід забувати, що некомпетентність Томпсона привела до створення «Dream Team» і всьому, що сталося з міжнародним баскетболом і нашої збірної в подальшому, включаючи ганебну поведінку наших хлопців в 1996-му і 2002-му, а також неукладивающееся в голові поразки від Аргентини, які змусили федерацію баскетболу США збирати команду, а не безглуздий набір примхливих зірок. У підсумку, наш баскетбол став тільки краще, а потім і інші країни почали підтягуватися до нашого рівня, що надихнуло кар'єри безлічі юних спортсменів в Іспанії, Німеччині, Аргентині, Литві і т.д. І все завдяки тому, що Джон Томпсон проср * л Олімпійські ігри-1988.

Спасибі Джон.

28. А що, якби керівництво «Міннесоти" не вивело з себе Кевіна Гарнетта, нишком пропонуючи його іншим командам до драфта-2007?

Отже, як могли розвиватися події?

Гарнетт знову почав бі сезон в черговий некомпетентність команді «вовків», дозволить «Бостону» поборотися з «Лос-Анджелесом» за Газоля в лютому. Смороду б додали Пау до Пірсу, Рондо, Аллену и Елу Джефферсону, и хоча команда з таким складом навряд чи дісталася б до фіналу, но у неї Було б майбутнє. Можливо, «кельти» все одно провернули б обмін Гарнетта в лютому, вікорістовуючі тих же самих гравців, но чи БУВ бі цею Хід таким же ефективного? Не забувайте, що «Бостон» підписав Джеймса Поузі і Едді Хауза задешево лише тому, що в складі «кельтів» вже був Гарнетт, і навряд чи було б можливо провернути обмін шістьох гравців на одного в розпал сезону, коли обидва ростера вже були забиті . Таким чином, обмін Гарнетта був би можливий лише влітку 2007-го або влітку 2008-го, однак на той час «кельти» вже зазіхнули б на Газоля або на ...

(Вдихніть глибше)

Кобе.

Пам'ятайте скандальну поведінку Кобе до початку сезону 2007-08, яке змусило керівництво «Лейкерс» пропонувати його всім навколо, однак ніхто не міг задовольнити їхні вимоги (гравець калібру Матчу Всіх Зірок плюс місце в платіжці плюс драфт-піки)? Якби «Селтікс" не провернули обмін Гарнетта, вони могли б запропонувати «озернікам» Пола Пірса, який закінчується контракт Тео Ретліффа, свій пік першого раунду і права на перший пік «Міннесоти» в обмін на Кобе і два не самих доброзичливих контракту (Брайан Кук і Володимир Радмановіч). У «Бостона» був би фундамент в особі Кобе, Аллена, Рондо, Перкінса і Джефферсона; у «Лейкерс» - Пірс, три піки першого раунду (включаючи перший пік «Міннесоти», який міг стати цінним активом), і закінчуються контракти на двадцять мільйонів (Тео Ретліфф і Кваме Браун), який вони могли б використовувати в спробі отримати Гарнетта або Газоля. З огляду на, що Пірс обіграв Кобе в особистому дуелі в Фіналі-2008, уявіть подібний же результат, однак з урахуванням того, що Пірс (і можливо Кейдж) грали б у жовтих майках, а Кобе - в зеленій.

Природно, мене влаштовує те, як все склалося в дійсності: Гарнетт відродив професійний баскетбол в Бостоні і отримав титул; Пірс відродив свою кар'єру; Кобе, нарешті, дістався до титулу MVP перш ніж зганьбитися в Фіналі; «Лейкерс» викрали Газоля, ніж вивели з себе всіх навколо (я до сих пір не можу змиритися з тим обміном!); «Фінікс» і «Даллас» запанікували і пішли ва-банк, отримавши Шака і Кідда; Шон Меріон став першим професійним баскетболістом, який здавався щасливим після переходу з команди з відсотком перемог 0.700 в команду з відсотком 0.200; ну а «Селтікс» і «Лейкерс» принесли ABC 325 мільйонів чистого прибутку своїм протистоянням в Фіналі.

І нічого б цього не було, якби керівництво «вовків" не вивело Гарнетта з себе влітку 2007-го.

фото: Fotobank / Getty Images / Allen Einstein / NBAE

27. А що, якби Рон Артест НЕ рвонув на трибуни в Детройті?

Не можу повірити, що ми так далеко забралися, жодного разу не згадавши самий неймовірний момент НБА першого десятиліття двадцять першого століття.

Задумайтесь над наступним:

• Дійство в Детройті були єдиним спортивною подією в період з 1997-го по 2008-й, що надихнув мене на написання двох колонок з різницею в 36 годин. Якщо ми коли-небудь створимо Зал Слави Самих Неймовірних телевізійні Моментів Моїй Життя, то в нього обов'язково увійдуть поліцейська гонитва за Про Джеєм , перший поєдинок між Тайсоном і Холіфілдом , смерть принцеси Діани , епізод, коли Гордон Джамп спробував спокусити Дадлі і Арнольда в «Diff'rent Strokes» , І бійка за участю Артеста. Як зрозуміти, що подія гідна потрапляння в Зал Слави Самих Неймовірних телевізійні Моментів Мого життя? Ось список критеріїв: ви повинні пам'ятати, де ви його дивилися; було у вас відчуття, що на ваших очах змінюється історія ?; стали б ви чинити опір, якщо б хто-небудь спробував переключити канал ?; з'явилася у вас головний біль через неймовірності того, що відбувається ?; дзвонили ви своїм друзям з питанням «Ти можеш в це повірити?» по ходу проісходяшего ?; повторили ви «Я не можу в це повірити» хоча б п'ятдесят разів?
• Відео цієї бійки стільки раз копіювали в YouTube, що його видаляли за порушення авторських прав більшу кількість разів, ніж будь-яке інше відео про НБА, за винятком шостого матчу серії «Кінгс» - «Лейкерс» (запис цього матчу подібна тим самим зниклим 18 хвилинам записи розмов з готелю «Уотергейт». Якщо ви спробуєте подивитися запис цієї гри, ви можете бути вбиті, як герої фільму «Дзвінок»).
• Поряд зі скандалом імені Тіма Донахью і моменту, коли геніталії Даріуса Майлза доторкнулися до геніталій Девіда Стерна в ході драфта-2000, бійка в Детройті стала одним з найбільш неприємних моментів в кар'єрі Стерна і назавжди змінила правила взаємин фанатів і гравців в ході матчу.
• З комедійної точки зору, події в Детройті моментально звели Артеста і Джексона в «зону Тайсона» і подарували нам фразу «вести себе як Артест». Джексон примудрився виграти титул «MVP комедії», діючи ще більш непередбачувано, ніж забрався на трибуни Артест, спробувавши самотужки розібратися з усією командою «Пістонс». Коли Джексон нарешті попрямував в підтрибунні приміщення, розмахуючи руками як професійний борець, поки люди з трибун обливали його пивом, мені здалося, що він побив рекорд «Чорт забирай, цей хлопець абсолютний псих!» В історії професійного спорту.
• А тепер подумайте: якби ви уважно пройшлися по складам команд перед початком сезону і запитали себе «Яка пара одноклубників здатна почати бійку на трибунах і спровокувати ганебно видовище в історії НБА?», То пара Артест-Джексон була б головним фаворитом подібного рейтингу, за якими пішли б Зак Рендолф і Рубен Паттерсон з «Портленда». Можливо, показ цього моменту по телебаченню і входить в Зал Слави, але я сумніваюся, що хто-небудь стежить за НБА регулярно подумав про себе «Я не можу повірити, що саме Артест і Джексон влаштували бійку на третьому ряду трибун в Детройті!».
• Найбільш недооцінений момент у всій цій плутанині - ця подія стала найбільше запам'ятався в історії фентезі-ліг. Уявіть, що ви вибрали Артеста в свою фентезі-команду, витративши на нього один зі своїх перших піків, а потім через кілька тижнів бачите його влаштовує бійку на трибунах. Стривай, Рон, що ти робиш ?! Рон! Неееееееееет!
• У Адама Каролла з шоу «Суботнім вечором в прямому ефірі» був цікавий погляд на ті події: уявіть себе на місці хлопця, якого Артест атакував помилково. Ви спостерігаєте за напруженим баскетбольним матчем, у вас відмінні місця і відмінний настрій. І раптом ні з того ні з сього починається бійка, на майданчику розгортається справжнє пекло, раптом хтось кидає в Артеста паперовий стаканчик з пивом, і він прямує до вас. Невже на місці того хлопця ви б не намочили штани?

З огляду на всі ці фактори, бійка в Детройті дає нам багату поживу для гри в «А що, якби?». Перед цим матчем «Індіана» нарешті забрала у «Детройта» неофіційний титул команди, яку всі хотіли обіграти в тому сезоні. Все змінилося буквально за п'ять хвилин. Не забувайте, що Фінал-2005 між «Сан-Антоніо» і «Детройтом» стоїть в одному ряду з Фіналом-1994 і -1976 в рейтингу «Стривайте, ми впевнені, що це дійсно кращі команди того сезону?». Я не можу це довести, але мені здається, що «Пейсерс» були кращою командою 2005-го, незважаючи на те, що вони були приречені на самознищення. З того дня професійний баскетбол був тимчасово забутий в Індіані. Упевнений, що в той момент Берду здавалося, що Артест і Джексон забралися на трибуну і стали вибивати життя з самого Леррі.

26. А що, якби Грант Хілл ніколи не підписав контракт з Fila?

Якщо ви всерйоз припускали, що взуттєві компанії просто підписують контракти з зірками НБА, розфарбовують для них кросівки і відправляють їх їм поштою, то ви помилялися. Я - теж, поки в листопаді 2009-го не відвідали центр розробок Nike, схожий на лабораторію Доктора Зло. Як виявилося, у виробництво спортивного взуття залучена наука вищого порядку.

Nike привозить в свій центр в Орегоні зірок спорту, змушує їх проходити різні тести в лабораторії, яка, по суті, є справжнім витвором мистецтва, потім ретельно вивчає будову їх ноги і механіку їх руху, і створює самий відповідну для них взуття. Як якби ви створювали для людини зубні коронки, вивчаючи його манеру жувати протягом декількох днів за допомогою передових технологій. І поки персонал лабораторії Nike пояснював мені весь процес і хвалився своїм успіхом в боротьбі з травмами голеностопа і ступні, один з керівників як би ненароком сказав «Запитайте Гранта Хілла, хотів би він повернутися в минуле і підписати контракт з Nike».

У 1997-му Fila уклала з Грантом Хіллом монструозної контракт на 80 мільйонів, який був покликаний вивести компанію на ринок спортивного взуття США. Поки Nike і Reebok боролися за кожну відбулася зірку НБА, Fila пішла іншим шляхом, вирішивши витратити левову частку свого маркетингового бюджету на самого симпатичного публіці багатообіцяючого гравця.

Наскільки хороший був Хілл ? Він розділив нагороду Кращого новачка сезону з Кіддом, протягом двох сезонів набирав 20 очок, 9 підбирань і 7 передач в середньому за гру (з тих пір подібне вдавалося лише Леброну), п'ять разів поспіль потрапляв в першу або другу символічну збірну НБА, набирав в середньому 25.8 очок за гру в свій останній здоровий сезон, і не знітився під тиском громадськості і ЗМІ, хто охрестив його новим ЕмДжеем. По суті ж Хілл був нової, поліпшеної версією Скотті Піппена, поки не травмував гомілкостоп по ходу плейофф-2000, за два місяці до виходу на ринок вільних агентів. Однак «Орландо» все одно дали йому контракт на 92.7 мільйона, навіть не надавши, що його гомілкостопу знадобиться цілий ряд операцій, сталева пластина і шість болтів. Скотті Піппи 2.0 просто випарувався.

Чи була вина Fila в травмах Гранта Хілла? Можливо, ті травми були лише збігом, і Fila напевно підійшла до питання створення взуття для Хілла з усією серйозністю (вам повинно бути очевидно, що ця пропозиція була ретельно складено і неодноразово перевірено моїми адвокатами). Однак давайте уявимо, що ви збираєтеся витратити півмільйона доларів на спортивну машину. Виберіть ви компанію-початківця, яка тільки починає свій шлях в області створення шикарних спортивних автомобілів, або ви оберете Ferrari, гіганта з бездонними кишенями, який створює спортивні машини найвищого класу цілу вічність? Варто також згадати, що Грант Хілл останні кілька сезонів носить тільки Nike. Щось змушує мене думати, що це - не збіг.

[Наберіть в Google «Grant Hill injured» , І серед фотографій із зображенням Гранта Хілла попадеться як мінімум п'ять картинок кросівок Fila - примітка перекладача]

Частина друга

частина третя

Висновок