Нелегальні мігранти в Угорщині розмовляють з поліцейськими.
Darko Bandic / AP / TASS
Поняття «неліберальна демократія» вперше ввів в оборот відомий американський публіцист і політолог Фарід Закарія в своїй статті в журналі Foreign Affairs в 1997 році. Він мав на увазі політичні режими, при яких певні групи, прийшовши до влади демократичним шляхом, приступають до поступального обмеження конституційних свобод, забезпечуючи власне правління на якомога більший термін. І апелюють при цьому до якогось набору «історично сформованих національних цінностей і культурної ідентичності». Такий тип державного устрою (іменований також «гібридним»), очевидно, не вписується в класичне визначення «авторитаризму». Але і від «ліберальної демократії» відрізняється досить суттєво.
«Диктатура» ЄС
Якщо в кінці 1990-х і на протязі всього десятиліття нульових в цьому контексті йшлося про Сінгапурі, Ірані, Росії і деяких країнах Латинської Америки, то після 2010 року неліберальна демократія прийшла в Східну Європу. Саме тут, в які колись так рвалися з «соціалістичної співдружності» до західних цінностей Європи країнах, визначення «неліберальною демократії» перекочувало зі сторінок праць політологів в політичні програми глав держав і правлячих партій.
У 2014 році обраний на другий термін прем'єр-міністр Угорщини (держави-члена ЄС і НАТО) і глава націонал-консервативної партії Fidez Віктор Орбан прямо заявив, що його метою є будівництво в Угорщині «неліберального, але демократичної держави» з опорою на національну специфіку в умовах, коли «ліберальні демократії Заходу виявилися неконкурентоспроможними перед лицем глобальної економічної кризи». Як зразки для наслідування Орбан вказав на Росію президента Путіна і Туреччину прем'єра Ердогана.
