Редакції Sports.ru властиво сильне прагнення до світлого технологічного майбутнього. У мене до цього підтипу майбутнього ставлення неоднозначне, але, мабуть, в моєму житті теж був період, коли я був у схожій ситуації. Першим сильним спортивним інтернет-ЗМІ в Росії цілком можна назвати «Спорт-Експрес Інтернет» в його версії 1999-2002, і мені пощастило взяти участь в цій історії. Багато людей і подробиці занадто гарні, щоб про них не розповісти.

По ходу роботи над матеріалом колеги поділилися великою кількістю спогадів. Спочатку написаний повністю мною текст отримав стільки приміток, що я в підсумку вирішив побудувати його інакше. У тексті будуть фрагменти авторства трьох людей: головного редактора «СЕ-Інтернет» Олександра Зільберта; технічного директора «СЕ-Інтернет» Віктора Галенко та кореспондента стрічки новин Дмитра Крюкова, тобто моя. Те, що моя частина більше, продиктовано не почуттям власної важливості, а тим, що на мені залишилися також всі ввідні фрагменти.

Крюков:

- Мені часто щастило в житті. У 1999 році я звалив з дому і, не дивлячись на непогане в перспективі (якщо не виженуть) освіту і хороший (без жартів) для сімнадцяти років англійська, сидів майже без грошей і постійно ходив на співбесіди в найрізноманітніші контори, в тому числі дуже дивні . У якийсь момент виникла ідея, що за буднями треба не забувати прагнути до найвищих цілей, і я написав листа (з дистанційним управлінням) в улюблену газету «Спорт-Експрес», яку я купував щоранку. Мовляв, я розумію, що я студент і зовсім зелений, але я знаю і люблю спорт, у мене гарна англійська і вкрай сильне бажання працювати.

Тільки повний Роздовбай, купуючи газету щоранку, міг не знати, що саме в цей час в «СЕ» йшов конкурс талановитої молоді. Тільки дуже везучий людина могла написати лист саме в цей час. Мене запросили на конкурс, я включив режим «програти неможливо» і потрапив в число переможців.

Пікантності ситуації додавало те, що керівником інтернет-відділу, куди і відбиралася молодь, був призначений Олександр Зільберт. Олександра я особисто не знав, але він заочно був для мене кумиром, так як відповідав за спорт у видатному і нескінченно хуліганський журналі «Столиця» 1997 року. Саша не так мене вражав, як головні зірки «Столиці» на кшталт Івана Охлобистіна (молодого і на той момент ще без дивних амбіцій) і Валерія Панюшкіна, але все одно був небожителем.

Зільберт:

- Якщо згадувати саме мій шлях, то справа була так. Ще на першому курсі журфаку МГУ я познайомився з Ігорем Рабинер, на той момент студентом четвертого курсу. Він захотів організувати школу спортивного журналіста, і йому це вдалося. Там зібралася хороша компанія, в якій брали участь багато відомих зараз журналісти. Коли «Столиця» перестала існувати, я почав шукати роботу. Це дійшло до вух Гескіна і Титоренко, і незабаром мене викликав Володимир Гескін і сказав: «У нас є журнал. Ми тебе в ньому бачимо. Нам потрібні оригінальні загальнолюдські тексти ».

Я став працювати в журналі, і все закрутилося. А через деякий час на п'янці будинку у Олександра Кружкова зародився «СЕ-Інтернет». У Кружкова був сусід Віктор, айтішник. Він мені всі вуха прожужжали про цей інтернет. Обіцяв, що інтернет скоро затьмарить всі на світі. І ось після деякої кількості випитого мені це набридло, і я йому сказав: «Вітя, я працюю в« Спорт-Експресі », ось і зроби нам портал, раз ти так віриш в цей інтернет».

Я розраховував, що на ранок Віктор все забуде, але він, навпаки, подзвонив і сказав: «Ну що, я готовий, чого робити? »

Олександр Зільберт. Фото 2015 року

Галенко:

- Саша Кружків, дійсно, весь цей час був поруч з нами. Ми з ним до сих пір живемо на одному поверсі. А тоді обидва Олександра познайомили мене з керівництвом «Спорт-Експресу», і мене попросили зробити газеті сайт. Треба розуміти, що до стрічки новин було ще як до місяця. Першим завданням було навчитися викладати в інтернет номера газети. І це виявилося чертовски складно. По-перше, мене відразу підкосила той факт, що у всіх в газеті були комп'ютери «Макінтош». Це був удар нижче пояса. Тому незабаром, не побоюся цих слів, кращі уми тодішньої айтішной Москви билися над питанням, як з цих зверстаних смуг для газети зробити щось, що можна викласти в інтернет. Але в боротьбі з кракозябрами нічого не допомагало.

Через деякий час я придумав хитрий варіант: ми розпечатували смуги на принтері, сканували їх і розпізнавали. Виходило непогано, але деякі помилки все одно виникали. І ми посадили двох людей ввечері їх правити, щоб до першої години ночі газета була в мережі. Якщо не помиляюся, ця технологія з мінімальними змінами живе в «Спорт-Експресі» до сих пір.

Віктор Галенко (фото 2013 року)

Крюков:

- Олександр Зільберт в «СЕ-Інтернет» займався творчою частиною. За техніку і архітектуру систем відповідали Віктор Галенко та його помічник Олексій Чурсін. Головним інвестором проекту був той самий Олександр Медведєв, який потім став першим президентом КХЛ. Не буду оригінальним - я, як і більшість інших людей, нічого поганого сказати про Олександра Івановича не можу. Керував він тактовно, втручався в роботу рідко, а всякі ефектні розборки були в основному пов'язані з його заступником Володимиром Торжковим, про якого, втім, теж нічого поганого говорити не буду.

Зільберт:

- У той час важливість інтернету була вкрай неочевидна. Володимир Кучмій, наприклад, вважав, що добре, що інтернет є, але газета - це назавжди. Всі поглядали в бік заходу, але і там інтернет-буми змінювалися різкими падіннями. А Олександр Медведєв в той час очолював австрійську компанію, яка займалася в тому числі інвестиційними проектами. Він був пронизаний настроями, що панують на заході, і бачив в інтернеті майбутнє. Це по-перше. По-друге, Олександр Іванович шалено відданий спорту. Він фанат, він сам грає, і це справа його життя. По-третє, Медведєв дуже цінує літературу, багато читає. Тому в якийсь момент йому захотілося вкластися в інтернет, бажано спортивний, бажано з якісними текстами. Ми були найкращим варіантом.

Зліва направо: Гліб Шатуновский, Олександр Медедев, Андрій Симоненко, Володимир Торжка, тенісист Андрій Ольховський.

Галенко:

- Але ще до появи Медведєва був епічний процес запуску. Сайт газети повинен був відкритись 1 березня 1999 року. Ми багато працювали, втомилися, і ввечері попереднього дня з Сашком Зільберт вирішили піти на концерт Чижа, де ще й випили. По дорозі додому я напоровся на двох хуліганів і залишився без кількох зубів. А з ранку дозволила мама і сказала, що померла бабуся. Ось в такому стані, коли боліло все, я відправився запускати портал.

Крюков:

- Отже, я вийшов на роботу в легендарне будівля на Тішінской площі. Досить швидко сформувався колектив. Саша Зільберт координував процес. Кореспонденти отримували новини по передплати інформаційних агентств (ІТАР-ТАСС, Reuters, AP, AFP), з газети, стежили за подіями по телевізору, а також дивилися, що публікують інші джерела. Найкраще з усього йшло на стрічку новин. Загалом, майже як зараз.

Випробували ми і нові для того часу жанри. Проводили перші текстові онлайни матчів, а роль соціальних мереж через брак оних виконував чат сайту, на який у вільний час виходили журналісти і спілкувалися з читачами. Теорії про важливість коментарів тоді ще не виникло, тому коментарів, якщо не помиляюся, і не передбачалося.

Зільберт:

- Sports.ru Станіслава Гридасова все ж з'явився трохи раніше. Але за нами стояла газета, у нас були досвід, ресурси і активний колектив. Тому на той момент ми досить швидко пішли вперед. Цікаво, що і я, і Станіслав обидва саратовские - так уже збіглося.

Галенко:

- Досить скоро ми вже лідирували по відвідуваності не в рубриці «Спорт», а взагалі були серед лідерів по рунету. Конкурували з Рамблером, анекдотами всякими ... Часом до тридцяти-сорока тисяч в день до нас ходило, це фантастичні для того часу цифри.

Крюков:

- Все ті новини, які створювали кореспонденти, відправляли на стрічку два випускають редактора. Невисокий бородатий чоловік Володя Пісня був інтелігентний і в'едлів, і незмінно тикав нас носом у помилки. За що я йому дуже вдячний, бо помилявся в силу юного віку багато, зокрема, регулярно обзивав молодого Руда ван Ністельроя ван Ніелстроем, мабуть, по асоціації з будівельними організаціями.

Зільберт:

- З газети в інтернет ніхто не хотів переходити. Це вважалося якось несерйозно. Єдиним винятком виявився Володимир Пісня, який раптом прийшов сам і сказав: «Мені було б цікаво спробувати».

Крюков:

- Паша Демещік, навпаки, був мовчазний і досить суворий, і сам займався спортом на досить високому рівні. Під важким поглядом Паші лажати було якось ніяково, але все ж він був молодший Володі, тому в той момент боялися ми його менше.

Кореспонденти були різномасті, але - варто віддати належне селекційному майстерності Саші Зільберта - більшість з них були досить гарні. Андрій Симоненко і Гліб Ілліч Шатуновский вважалися за старших, просвіщали нас про американський спорт, теніс і фігурне катання.

Зліва направо: Олег Чикирис, Гліб Шатуновский, Павло Демещік, Дмитро Крюков, Володимир Пісня, Андрій Симоненко. Фотографія приблизно 2001 року

Зільберт:

- Я був фанатом гри NHL-98 і учасником онлайн-ліги, яка теж була диким технологічним проривом на той час. З суперниками по лізі зав'язалося спілкування, і виявилося, що там зібралися розумні, добре знають інтернет і спорт хлопці. Більш того, Андрій Симоненко навіть в «Радянському Спорті» працював. Загалом, незабаром багато абсолютно по справі виявилися у нас.

Галенко:

- Спочатку Саша Зільберт сформував «Анкету кореспондента« СЕ-Інтернет », яку пропонував заповнити всім претендентам. Одного разу анкета потрапила в руки Кучми і Гескіну. Вони її прочитали, переглянулися і дружно сказали, що вони б конкурс не пройшли.

Крюков:

- Таким чином вийшло, що в команду в основному брали фахівців в американських лігах, і колектив посилили Дмитро Донський, який тоді вже намагався коментувати, і Саша «Дракула» Кардаков, який був вкрай м'який і інтелігентний, але знав дуже багато і розбирався майже у всім. Трохи пізніше до нас приєднався Олег Чикирис. Він поєднував роботу у нас з викладанням чогось дуже серйозного в вузі. Тут треба сказати, що у нас була місячна премія в 100 доларів тому, хто напише найбільше рядків за місяць. Оскільки мені дуже сильно не вистачало грошей, я вважав себе зобов'язаним отримувати її кожен місяць (але чесно отримувати, я багато працював), а потім раптом прийшов Олег і відразу мене обставив. На щастя, конкуренція наша залишилася в дружніх рамках, та й зарплату начебто потім підвищили, і цей аспект став не такий критичний.

Творчість кореспондентів оживляли фотографіями чудові більд-редактори Настя Померанцева та Артем Гордєєв.

Померанцева:

- Я прийшла на співбесіду до Зільберт, але ніякого досвіду в обробці фотографій у мене не було. Із завданням я впоралася на «чотири з мінусом», але дуже старалася. Загалом, Саша ризикнув довірити мені відповідальну посаду, але потім стверджував, що зважився на це тільки через те, що йому дуже сподобалася моя прізвище. З тих пір я так з фотографіями і працюю.

Галенко:

- Поки кореспонденти працювали, «за лаштунками» багато всякого відбувалося. Без конфліктів не обходилося. Самим епічним був випадок, коли я пропрацював все вихідні без відпочинку - були проблеми з технікою - і в понеділок з ранку щось раптом не сподобалося начальству. Я різко відповів, і мені сказали: «Віктор, нам доведеться з вами розпрощатися». Ну, що ж поробиш. Я спустився в бар, випив коньяку. А в той момент ще в техніку інвестували не дуже охоче, тому єдиний сервер за домовленістю з моїми друзями все ще стояв в мерії Москви, по суті, за мій рахунок. Так ось, я випив коньяку, зайшов на сервер під своїм логіном і паролем, погасив його і став чекати, що буде. Десь через годину прибігло керівництво з питанням: «Що з сервером ?!». Я зізнався, що він вимкнений. «Чи надовго ?!» - в паніці поцікавилися вони. «Ймовірно, назавжди», - з гідністю відповів я. Тут до керівництва дійшло, що при всіх інвестиціях техніка у нас на недостатньо високому рівні. Загалом, я залишився.

Крюков:

- В якийсь момент зусиль Володі Пісні по боротьбі з неписьменністю стало недостатньо (або він пішов у відпустку), і з газети до нас перевели трьох коректорів. Два коректора виявилися юними дівчатами, з якими ми із задоволенням прогулювалися навколо редакції в паузах між новинами, а ось третій коректор був дуже суворою тітонькою, «класичної» такий вчителькою, погано сумісної з поведінкою молодого колективу. Тоді я захоплювався музикою Майкла Наймана, а це, якщо ви знаєте, цілком оркестрова, але мінімалістичний музика - і регулярно ставив його твори під час зміни. Коректора розривали суперечливі думки. З одного боку, музика їй заважала, з іншого, погано лаяти людини, який в 18 років слухає ніби як класичну музику. Лише одного разу, на шостій хвилині однією з найсуворіших композицій Наймана вона не витримала і сказала «Дімочка, а ви не могли б ... еее ... зробити тихіше ... ее ... скрипочки».

Одна зі змін СЕ-Інтернет з зайшла в гості Оленою Дементьєвою

Крюков:

Були у нас і позаштатні кореспонденти, з яких найбільше виділявся чотирнадцятирічний юнак з Омська Олександр Лютіков. Саша писав страшне кількість заміток ПРО ВСЕ (мабуть, у нього теж не вистачало грошей), але було очевидно, що він талановитий, тому ми терпіли і заохочували. Зрозуміло, де Лютіков, там і Олексій Шевченко, теж багато разів відзначився у наших матеріалах.

Також працював в «СЕ-Інтернет» (де і ми познайомилися) ростовський журналіст Тимур Іванов, про котрому я написав окремий текст .

Інший позаштатний кореспондент щільно увійшов в історію. Справа в тому, що наші новини часто зачитували різні радіостанції. І одного разу новин було мало, і Радіо РБК вирішило, що новина нашого японського кореспондента про сумо варта уваги.

Скріншот цієї новини, завдяки Максиму Сидорову, до сих пір тут.

Запис з радіо, якщо ви раптом не чули, тут . Можливо, це до сих пір головний мем російської спортивної новинної журналістики, хоча молодь його вже майже не знає.

Автором тексту був Віталій Демиденко, який тоді вчився в аспірантурі університету Ніігати. Потім Віталій зробив успішну кар'єру в російському лісопромисловому комплексі. Диктором же був Олександр Хорлін, який працював тоді в агентстві «РосБізнесКонсалтинг», потім грав в декількох театрах, а тепер успішно займається дублюванням іноземних фільмів. За суворою іронією долі, Таканохана в цей день важко травмував коліно, півтора року лікувався, так до кінця і не вилікувався і був змушений завершити кар'єру. Це травневе басі стало останнім турніром, в якому він переміг.

Хотілося б вибачитися перед тими співробітниками редакції і кореспондентами, які мало згадані в цьому тексті. На жаль, всіх складно згадати, але в різний час в команді брали участь Анна Нефедова, Кирило Казаков, Саша Мітяєв, Наталя Кундрюкова, Роман Вишнів, Сергій Блінов, Сергій Канаєв, Ратмір Орестов, Марина Янкова, Анна Лахно і т.д.

пісня:

- Я вважаю, що і Саша Зільберт, і я згадуємо цей час з такою теплотою багато в чому тому, що ми самі підбирали під себе команду. Випадкових людей у ​​нас не було.

-

Анастасія Померанцева та Наталія Кундрюкова. Фото приблизно 2001 року

Померанцева:

- Тотемним тваринам редакції швидко став лось. По-перше, таке прізвисько мав один з колег. По-друге, хтось знайшов дивну пісню «Лось! Дядько-тетька », і вона стала локальним хітом. А по-третє, в редакції жив маленький плюшевий лось, яким хлопці в опенспейсе грали в бейсбол. Одного разу після чийогось хоум-рана лось зі страшною швидкістю прилетів в голову Артему Гордєєва. Від кровопролиття редакцію врятувало тільки що, що Артем кривдника не наздогнав.

Крюков:

- З людьми познайомилися, тепер можна розповісти про умови роботи. Працювали ми спочатку з 9 ранку до першої години ночі, в дві зміни. Я, як учень денного відділення, з вівторка по п'ятницю працював з 17 до першої години ночі, а неділя - всю зміну. О першій годині кореспондентів розвозили по домівках на редакційних автомобілях. Поки приїдеш, вже начебто спати не так хочеться, попив чаю, пограв на гітарі ... Все це призводило до того, що я часто приходив до інституту до четвертої парі (з трьох), точніше, до обідньої перерви після третьої, щоб дізнатися, як справи . Втім, як я зараз розумію, викладачі мою роботу вважали успіхом і жити особливо не заважали.

Потім, у зв'язку зі скороченням бюджету, розвезення скасували і стали видавати гроші на таксі. Я зняв скромну квартиру, досяжну від редакції тролейбусом, і намагався встигати на останній рейс в 1.03. Потім і цю дотацію скасували, ми стали працювати до півночі і я переїхав.

Зрозуміло, бували дні, коли ти голову не міг підняти від клавіатури, а бували досить «порожні» дні. Особливо складно було працювати відразу після нового року - крім хокейного молодіжного чемпіонату світу, нічого не відбувалося. Ми шукали новини всюди. Яндекс вже був, Google на радарах не простежується, але були Рамблер, Yahoo і Altavista. У підсумку ми освоїли технологію знаходження новин на болгарських, казахських, німецьких та інших новинних порталах, і такі новини регулярно потім прігождается і газеті. Моніторили ми і нечисленні тоді регіональні ЗМІ, внаслідок чого в один особливо порожній день Володя Пісня без вагань випустив на стрічку новина про змагання з метання тинзяна на хорей.

Всім нам хотілося потрапити зі своїми текстами в основний «Спорт-Експрес», але брали туди мало кого, і ми на це не злилися. Колектив там був невеликий, майже всі були серйозними професіоналами, і пролізти було важко. Пам'ятаю, як я радів, коли в газету потрапив мій репортаж про лижі. Зате ми активно перетиналися з багатьма зоряними авторами у футбольній команді, в їдальні (яку я до сих пір згадую з теплотою) і в барі.

Головними видами спорту в редакції були хокей (точніше, НХЛ) і бейсбол. Звичайно, у кожного були свої переваги: ​​у Володі Пісні починався його легендарний роман з волейболом (вважається, що збірна Росії не програла жодного турніру, на якому був Володимир), а Паша Демещік був давнім і послідовним прихильником хокею з м'ячем (за що йому велике спасибі), але все ж шайба і бейсбол були в пріоритеті. Вже тоді я почав вболівати за «Чикаго Кабс», тому зараз весь тиждень у мене свято.

Бачили ми під час зміни і теракти 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. Але самим, мабуть, найяскравішим спогадом залишиться перемога австралійського ковзанярі Стівена Бредбері на дистанції 1000 метрів в шорт-треку на Олімпіаді в Солт-Лейк-Сіті.

Втім, цієї Олімпіадою все майже вже і закінчувалося. З монетизацією інтернет-проектів і тоді було туго, тому в якийсь момент зарплату почали платити з затримками. Надій на поліпшення ситуації було мало, хтось потроху переходив в газету, хтось почав розбігатися.

Зільберт:

- На жаль, період закінчення первинних інвестицій збігся з черговим світовим дотком-кризою. На заході розвалювалася одна компанія за одною, і Кучмій на планірках уїдливо питав нас: «Ну що ваш інтернет?». При цьому треба сказати, що Медведєв робив дуже правильні кроки, які тоді здавалися якимись божевіллям. Наприклад, в якийсь момент ми уклали контракт з Оленою Дементьєвою, яка тоді була в самому соку, на створення її сайту і на реалізацію прав, пов'язаних з її ім'ям, в інтернеті. Тоді це здавалося дуже ексцентричним, а зараз вже цілком зрозуміло, як на цьому заробляти. Власне, його діяльність в КХЛ теж показувала, наскільки масштабно і грамотно Олександр Іванович мислить. Навіть якщо проект нерентабельний, все одно зрозуміло, що потрібно саме так: верхня межа зарплат, стрункий регламент і т.д. У цьому не соромно брати участь.

Галенко:

- Ну я б трохи по-іншому сказав ... Уже тоді за рахунок великої відвідуваності ми заробляли вельми багато на рекламі. Мені здається, основні зацікавлені люди не змогли домовитися.

Крюков:

Говорити про значення інтернет-проектів завжди слід досить обережно. Чи не зробили б ми тоді чогось таке - зробили б швидко інші. Проте, факт залишається фактом - «СЕ-Інтернет» був першим дуже в багатьох областях, і деякі новинки були проривними.

Зільберт:

- Мені, крім сайту Олени Дементьєвої, запам'ятався онлайн з Олімпіади в Сіднеї. Доводилося вставати о третій годині ночі, але, мабуть, це був перший в російській історії повноцінний олімпійський онлайн. Також було чудовою ідеєю залучити до роботи двох метрів фотожурналістики: Сергія Ківрін і Андрія Голованова. Завдяки їм у нас якийсь час були ілюстрації найвищого рівня. Якби ми тоді вміли це якось монетизувати ...

Галенко:

- Гаразд, безліч всього ми придумали. У нас була статистика читання кожної новини; гостьова книга була новаторська, чат. Ми навіть зробили найпершу WAP-версію для мобільних - чорно-білих Nokia. Одні з перших використовували технології стиснення даних. Наш рубрикатор видів спорту з тих пір так по всіх сайтах і кочує. Хоча коли я його робив, мені доводилося ставити незручні запитання на кшталт «Точно хокей на траві і хокей з м'ячем не одне і те ж»? Не особливо-то я був любитель спорту тоді.

Крюков:

- Для всіх нас це був дуже важливий досвід. Я до сих пір не люблю (хоча скільки років пройшло) п'ятниці та неділі (найважчі дні на стрічці) і люблю суботи і понеділки (вихідні). Коли зовсім не було грошей, я купував на вечерю пакет бубликів і запивав кока-колою - і до сих пір крадькома з'їдаю так пару бубликів і зараз.

Коли ми йшли, я був впевнений, що ми зберемося знову років через 5 в якомусь журналі. Чи не можемо ж таки не зібратися. Але через роки журнали стали сильно менш важливі, зібратися не вийшло; втім, всі живі і добре. Багато чого вдалося.

Гарний час було.

Спорт-Експрес-Інтернет 15 років по тому

Олександр Медведєв

Олександр Медведєв найбільш відомий читачам як перший президент і один з творців Континентальної Хокейної Ліги. Заступник голови правління ПАТ «Газпром», генеральний директор ТОВ «Газпромекспорт». Член ради директорів пітерського СКА.

Володимир Торжка

Багаторічний соратник Олександра Медведєва, був віце-президентом КХЛ. Зараз, як і раніше працює з Медведєвим у його проектах. Письменник.

Олександр Зільберт

Після «Спорт-Експресу» Олександр Медведєв і Володимир Торжка зайнялися «Радянським Спортом», і покликали Олександра з собою. Через деякий час Зільберт став заступником головного редактора «Советского Спорта» і пропрацював на цій посаді досить довго. Зараз Олександр - генеральний директор журналу «Русский Піонер».

Віктор Галенко

Віктор ще кілька років залишався в «Спорт-Експресі», а потім присвятив свій час авіації. Працював, зокрема, заступником генерального директора Федерації Авіаційного Спорту.

Володимир Пісня

Випусковий редактор «СЕ-Інтернет» - прекрасний приклад того, що ніколи не пізно змінити своє життя, коли є таке бажання. У якийсь момент Володимир Пісня вирішив, що йому більше не хочеться займатися текстами, а хочеться займатися фотографією. Володимир став фотографом, потім хорошим фотографом, потім дуже хорошим фотографом, а в цьому році переміг в найпрестижнішому світовому фотоконкурсі World Press Photo з проектом про хокейний клуб «Ветлуга», в якому також взяв участь Дмитро Крюков. Володимир вкладає багато сил в просування теми усиновлення дітей, один з волонтерів проекту «Поїзд Надії» .

Павло Демещік

Чи не менше поміняв своє життя і Павло Демещік. Спочатку Павло зі своїм економічною освітою повернувся до кар'єри фінансиста, а потім став успішним і відомим спортсменом в різного роду екстремальних дисциплінах: експедиційних гонках (adventure races), тріатлоні, марафонах і т.д. Крім цього, бере участь в організації ігор «Біжи-місто».

Андрій Симоненко

Андрій сконцентрувався на улюбленому фігурному катанні і став визнаним експертом в цій галузі. Він працював в «Радянському Спорті», агентстві «Р-Спорт», «Комсомольській Правді». Зараз працює в «Радянському Спорті», крім фігурного катання захоплюється гольфом.

Гліб Шатуновский

Практично відразу після закінчення роботи з «СЕ-Інтернет» виїхав до Франції, де вже майже 15 років працює в Euronews. Також попрацював як кореспондент «Спорт-Експресу» у Франції. Спеціалізується на тенісі.

Дмитро Крюков

Після недовгої роботи в «Радянському Спорті» відійшов від активної спортивної журналістики. Десять років пропрацював керівником групи Транспортних сервісів компанії Яндекс. Один з творців сервісів Розклади, Електрички, Транспорт, Авіаквитки. блоггер Sports.ru

Олег Чикирис

Продовжив працювати в спортивній журналістиці і на даний момент є шеф-редактором «Советского Спорта».

Олександр Кардаков

Олександр працює аналітиком в одній з найбільших нафтових компаній і бере участь у низці цікавих проектів, пов'язаних зі спортом.

Дмитро Донський

Діма пішов в сторону телебачення, коментував в самих різних місцях: на «Росії 2», 7ТВ, на «Радіо Спорт», а тепер основне місце його роботи - канал VIASAT. Проведений коментатор. Як і раніше любить бейсбол так само сильно, як і раніше (а може навіть сильніше).

Анастасія Померанцева

Прикипіла до професії більд-редактора, і так і поєднує сім'ю з обробкою фотографій. Зараз працює в журналі «Телепрограма».

Артем Гордєєв

Також залишився вірним своїй першій спеціальності, і зараз працює більд-редактором в журналі «Батьківщина».

Олексій Чурсін

Почавши веб-майстром, Олексій Чурсін зробив досить ефектну кар'єру в інтернеті. Зараз він очолює проекти «Новини», «Спорт» і «Погода» на Mail.ru.

Олександр Лютіков та Олексій Шевченко

Мабуть, ви їх і так знаєте